Привіт! Я Микола Леонтович, автор композиції “Щедрик”, композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог,
13 грудня 1877 народився в селі Монастирок, Вінницької області. Я навчився співати раніше ніж говорити) А як мав кілька рочків, збирав сусідських дітей і керував своїм першим хором. Співали “Ой там за горою, чортзна за якою”.
Протягом 1898–1918 років викладав спів, музику й деякі інші дисципліни у духовних і світських навчальних закладах Поділля та Донбасу.
Я вважав себе не лише композитором, а й громадянином Української Народної Республіки тому у 1917 році, коли я вчителював у місті Тульчин – у російськомовному жіночому єпархіальному ліцеї, я твердо вирішив, що учні мають знати українську, бо ми – громадяни Української Народної Республіки, яка має свій уряд у Києві.
У 1916 році “Щедрик” вперше прозвучав для української аудиторії, у виконанні хору київського університету і набув надзвичайної популярності в Україні.
Коли на початку 1919 року Симон Петлюра вирішив спорядити до Парижа Українську Республіканську Капелу, я відмовився надати свої твори.
По правді кажучи, мені здавалося, що мої пісні такі недоладні, що не заслуговують звучати на відомих сценах. Адміністрація Капели, буквально силоміць забрала партитури. Як виявилося, не дарма. Уже за п’ять місяців композиція “на чотири рядки” вперше звучала у Європі – у Празі – й зірвала овації. Європейський тріумф тривав до 1921 року. Репертуаром і виконанням Української Республіканської Капели захоплювалися у Празі, Відні, Лондоні, Парижі, Брюсселі, Амстердамі, Барселоні, Женеві, Варшаві, Берліні.
Восени 1922 року хор дебютував на сцені нью-йоркського Карнеґі-Голу. Загалом виступили в 115 містах США. А потім – Мексика, Канада, Уругвай, Бразилія, Аргентина, Куба.
Під час виступів українського хору у США “Щедрика” почув американський композитор українського походження Пітер(Петро) Вільговський американський композитор, диригент, педагог українського походження і записав англійську версію слів “Carol of the bells”, яка вже і стала всесвітньо відомою.
На жаль, моя творчість і українська позиція подобалися не всім, а особливо не подобалася більшовикам. Мені не вдалося уникнути зустрічі з представниками тодішньої влади. Я загинув від рук агенту радянського індивідуального терору, який застосовували до багатьох діячів української культури.
Та моя спадщина живе і розвивається до сьогодні.