Привіт! Я Казими́р Мале́вич, автор однієї із найвідоміших картин ХХ ст. «Чорний квадрат», художник-авангардист та теоретик мистецтва, основоположник супрематизму.
1879, 23 лютого я народився у Києві. У нашій сім`ї було 14 дітей. Першим, хто підтримав мене у захопленні малюванням була мама. Сама купила професійні пензлі та фарби. Виконуючи волю батька,він був директором цукрових заводів і проти малювання, я закінчив агрономічне училище та згодом все одно пішов навчатися малюванню до Київської художньої школи.
Мій «Кубофутуристичний» напрям у творчості припав на початок Першої світової війни. 1913-го я оформлював постановку футуристичної опери «Перемога над Сонцем». На театральній сцені вперше було представлено «Чорний квадрат», створений, як декорація до спектаклю. Це був початок супрематизму (найвищого етапу у мистецтві). Супрематизм, в моєму розумінні, мав у своєму розвитку три ступені чорного, кольорового і білого.
За радянської влади мене двічі заарештовували, 1933-го моє мистецтво оголосили поза законом. У своїй творчості я відображав тематику Голодомору, і відомим став ескіз під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод» – рядком з народної пісні 1920-30-х років.
Усе життя я усіляко підкреслював, що моє художнє бачення світу сформувало українське село. Українська селянська хата, білостінна мазанка, багато яких я бачив в українських селах, де був поширений настінний розпис, відіграла помітну роль у супрематичній та кубистичній творчості. На Харківщині, де я прожив з 12 до 15 років, я бачив розмальовані печі і навіть спостерігав, як їх розписують.
Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо.
Як і багато діячів української культури, я став жертвою сталінізму. У 1930-у мене катували і вимагали зізнань у шпигунстві через поїздки до Європи. Пізніше у мене розвинулася хвороба, через яку я і помер 15 травня 1935-о року