Привіт! Я Піддубний Іван, говорять, я одна з найяскравіших постатей в історії українського спорту але то ви вже самі дивіться. Загалом я спортсмен, борець, шестиразовий чемпіон світу з боротьби.
Народився 8 жовтня 1871 року в селі Красенівка. Мої батьки були козацького роду. Я був найстаршим сином із 7 дітей.
Змалку мав силу в руках, допомагав батькам, потім працював вантажником у порту, а там дізнався про такий вид спорту, як боротьба. Почав тренуватися, виступав навіть у цирку під псевдонімом “Кам’яний Бик”.
Світова слава до мене прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. Тут я був проголошений чемпіоном світу серед професіоналів. Завжди боровся чесно. Ніколи не програвав поєдинків за гроші – у піддавки.
У повсякденному житті був спокійним, але виходячи на борцівський килим ставав схожим на звіра. Своїх супротивників кидав із такою силою, що ті непритомніли.
Весь час я намагався відійти від рингів і змагань, працювати на землі, та на жаль не склалося, як гадалося.
У 1925 році вирушив до Америки в пошуках білших гонорарів. Там були зовсім інші правила боротьби, мене це не налякало і два роки я успішно брав участь у боях, підкорював Штати.
Та туга за домівкою ставала все сильнішою і я планував повертатися в Україну. Це було не вигідно організаторам боїв, з якими я співпрацював адже вони заробляли величезні кошти. Забрати свої гонорари я міг лише прийнявши громадянство Америки і залишившись там ще на довгі роки. Мені ці умови були по цимбалах, я одяг свій піджак, забрав чайник і вирушив додому)) Тут моє серце! Я вдома!
Повернувшись, я вирішив оселитися на березі Азовського моря. Придбав будинок із великим садом і насолоджувався плином часу. Коли ж мене питали, хто моє найбільше кохання в житті я ні на секунду не замислювався й завжди відповідав: “Україна, звичайно, а то хто ж іще? Виходячи на арену, я молився за неї. Тому і перемагав!”.
Усе життя намагався сторонитися політики. Після більшовицького перевороту на росії я не пристав до жодної зі сторін. Далі їздив містами з показовими виступами. Не втримався, коли в Радянському Союзі в 1932-1933 роках проходила перша паспортизація. У моєму паспорті прізвище написали “Поддубный”, а в графі національність “русский”. Запротестував: звернувся в місцеве відділення міліції, щоб правильно написали прізвище – “Піддубний”, а в графі національність указали “українець”. Відмовили. Тоді виправив усе в паспорті власноруч. Згодом про це хтось доніс. 1937 року мене доправили до Ростова-на-Дону в управління НКВС. Звинувачення – “антирадянська агітація та український націоналізм”. На допитах пекли паяльником. На тілі від цих тортур до кінця життя залишилися рубці. Уже згодом, коли хтось запитував, звідки вони, відповідав:
– Це колись так мене вчили в НКВС “ленізму”, – так вимовляв слово “ленінізм”. – За мову та за паспорт. Усе витерпів у чортів у пеклі – я ж чемпіоном світу був, а не тюлькою на двох ногах. Але ж болячок назбирав там, хай їм грець.
В 1941 німці захватили містечко, де я жив. Мого пасинка вбили на фронті, я був старий для окопів. Відкрив свою більярдну в яку ходили німці.
В 1943 році на мене донесли і відсторонили від спорту, позбавили єдиного заробітку – коштів, які я отримував від спортивної діяльності. Щоб хоч якось прогодуватися, доводилося міняти нагороди на хліб.
Загалом, я прожив цікаве і насичене життя. Пишаюся, що українець!